Menu
nul

У Ямполі всі її добре знають. І вже давно. ЇЇ історія життя дуже трагічна.

Це з погляду звичайного обивателя, стороннього спостерігача. Як сама жінка, бабуся, сприймає своє становище у навколишньому світі – нікому невідомо.

Можливо їй і затишно серед нас. Бо ніхто і ніколи не бачив її сердитою, не чув від неї грубої лайки.

Народилася Тітонька, Віронька (так ласкаво звуть її ямпільчани) наприкінці далеких тридцятих років минулого століття.

Дитинство припало на війну. В юності  працювала на Ямпільському коноплезаводі.

Все життя зламалося одним моментом. Як розповідають старожили, хтось кинув на груди жінці запалену ганчірку, чи шматок гуми. З тих пір Тітонька і стала убогою.

Чому Тітонька?

Кожного дня, з раннього ранку, Тітонька брала у руки кошик, у який обов’язково клала невелику сокиру, і вирушала до лісу. По дорозі до Прудищ вона зустрічала перехожих і ввічливо, усміхнено віталася: «Здрастуй, тітонько, здрастуй , дядечку!».

Їй у відповідь лунало: «Здрастуй, Тітонько!».

А Вірою  назвали батьки. Народ же кликав : «Віронько!».

З лісу Тітонька ніколи не поверталася з порожніми руками. Перші гриби, ягоди – були її. А ще мандрівниця нарубувала в кошик смолини, та на плечі клала в’язанку хмизу. І так, не поспішаючи, кожного дня жінка долала відстань від дому до лісу, від лісу – додому.

Тітонька якимсь чином дізнавалася про похорон у тій чи іншій родині, і неодмінно супроводжувала покіника в останню путь. А потім сідала за поминальний стіл. І відмови у цій забаганці дивній жінці ніколи не було.

Роки взяли своє. До улюбленого лісу, 80-річна Тітонька просто так ходити вже не хоче. А «порожняком», мабуть, їй не дозволяють особисті принципи.

Жила Тітонька у кімнаті колишнього гуртожитка будівельної організації. Зрозуміло, що вона, як людина з особливою психікою, спричиняла багато незручностей для сусідів. Тітонька, наприклад,  зносила до своєї кімнати всілякий «скарб», який роками накопичувався, і віддавав дуже неприємним амбре.

Невдоволені сусіди скаржились у всі інстанції. А чого скаржитись? Воно й так усім було видно, що бабуся потребує стороннього піклування.

Тітонька жодного разу в своєму житті не зверталася по допомогу до лікарів. Та душевний стан її вимагає допомоги, а тіло – професійного догляду.

Напередодні новорічних свят та Різдва Христового Віра Григорівна Костенко, при допомозі працівників Ямпільської селищної ради переїхала на постійне місце проживання до Свеського психо-неврологічного інтернату.

Як їй там, на перших порах? Мабуть, непросто. Мабуть, що її неспокійний розум кличе дорога до лісу, яку самотужки вже не здолати.

Та є велика надія, що Віронька знайде спільну мову з опікувальниками закладу і підопічними.

Колонка редактора

Добавить комментарий